Як освітяни можуть мовчати?
Пройшло кілька днів, як освітянській спільноті стало відомо про визначення Мінфіном (?) переліку загальноосвітніх навчальних закладів, які будуть експериментальними в реалізації проекту створення освітянських "острівців щастя" - опорних шкіл.
Від інших тисяч загальноосвітніх шкіл "опорні" будуть відрізнятися, насамперед, потужним фінансуванням, як із бюджету, так і за рахунок міжнародних грантів.
Але, почувши цю інформацію, освітянська спільнота і чиновники від освіти фактично ніяк на неї не прореагували. Чиновників можна зрозуміти: у них спадковий страх і принизливе запобігання перед фінансистами різних рівнів. Але мовчання освітянської спільноти дивує.
Невідомі критерії відбору шкіл, які апріорі отримають краще фінансування, порівнюючи з іншими. Утаємничена процедура відбору таких закладів. Відсутність будь-яких конкурсних засад і участі освітянських громадських організацій у цьому процесі.
На мою думку, це свідчить про те, що таке рішення Мінфіну опустило саме громадські організації освітян, як кажуть в народі, "нижче плінтуса". І показало, що останні до серйозної участі в громадсько-державному управлінні освітою не здатні.
Їх доля - показушні семінари, відкриті уроки, якісь малозначущі для тих, хто приймає рішення, обговорення, та сидіння у президіях із загляданням у рот чиновникам. А невже не могла, скажімо, "Асоціація керівників шкіл України" на чолі з пані Олена Онаць, висловити свою принципову позицію стосовно подібних дій. Могла б, якби, звичайно, така позиція була. І не лише висловити позицію, але й вжити інших заходів, котрі можливі в рамках чинного законодавства. Й вимагати, щоб цей перелік закладів був узгоджений з громадськими освітніми інституціями. Адже бюджетні гроші - це не гроші Мінфіну. Це наші з вами гроші.
Від інших тисяч загальноосвітніх шкіл "опорні" будуть відрізнятися, насамперед, потужним фінансуванням, як із бюджету, так і за рахунок міжнародних грантів.
Але, почувши цю інформацію, освітянська спільнота і чиновники від освіти фактично ніяк на неї не прореагували. Чиновників можна зрозуміти: у них спадковий страх і принизливе запобігання перед фінансистами різних рівнів. Але мовчання освітянської спільноти дивує.
Невідомі критерії відбору шкіл, які апріорі отримають краще фінансування, порівнюючи з іншими. Утаємничена процедура відбору таких закладів. Відсутність будь-яких конкурсних засад і участі освітянських громадських організацій у цьому процесі.
На мою думку, це свідчить про те, що таке рішення Мінфіну опустило саме громадські організації освітян, як кажуть в народі, "нижче плінтуса". І показало, що останні до серйозної участі в громадсько-державному управлінні освітою не здатні.
Їх доля - показушні семінари, відкриті уроки, якісь малозначущі для тих, хто приймає рішення, обговорення, та сидіння у президіях із загляданням у рот чиновникам. А невже не могла, скажімо, "Асоціація керівників шкіл України" на чолі з пані Олена Онаць, висловити свою принципову позицію стосовно подібних дій. Могла б, якби, звичайно, така позиція була. І не лише висловити позицію, але й вжити інших заходів, котрі можливі в рамках чинного законодавства. Й вимагати, щоб цей перелік закладів був узгоджений з громадськими освітніми інституціями. Адже бюджетні гроші - це не гроші Мінфіну. Це наші з вами гроші.
Тож напрошуються зовсім не втішні висновки.
Перший. Чи потрібні нам такі громадські організації, головним змістом яких є виставково-опереткова діяльність?
Другий. Чи збудуємо ми з такими освітянськими громадськими організаціями громадсько-державну систему управління освітою? Між іншим, названій мною вище Асоціації, виповнюється 25 років з дня її створення. Промовисто...
Другий. Чи збудуємо ми з такими освітянськими громадськими організаціями громадсько-державну систему управління освітою? Між іншим, названій мною вище Асоціації, виповнюється 25 років з дня її створення. Промовисто...
Коментарі
Дописати коментар