"Треба зробити все для того, щоб якомога більше навчальних закладів врятувати від закриття"
Автор: Олена Панич, кандидат історичних наук, Національний педагогічний університет ім. Драгоманова.
Не секрет, що я не є прибічником оптимізації. Я вважаю, що треба зробити все для того, щоб якомога більше навчальних закладів врятувати від закриття. Але коли країна переживає економічну кризу, питання скорочення витрат завжди постає на порядку денному. У тому числі витрат на освіту.
Тоді починають говорити про низьку якість освіти, про непрозорість, корупцію. От мовчали, мовчали, аж тут раптом виявляється, в нас така корупція, що жах… Все це очевидно має на меті виправдати цілі оптимізації. Це не є чесно стосовно до освіти. Замість того, щоб об’єктивно оцінити, що саме привело навчальні заклади до цього кризового стану і допомогти їм з нього вийти з найменшими втратами, люди починають галасувати, що все погано, "вони нікому не потрібні", "вони калічать дітей", давайте закривати. А чиновники і раді старатися.
Часто така оптимізація відбувається дискреційно і непрозоро, і цим викликає багато образ і зниження загального рівня соціальної довіри (який у нас і без того низький). От у зв’язку з цим виникає питання: як зробити, щоб заклади освіти могли вижити, щоб вдалося уникнути надто великого скорочення робочих місць у сфері освіти?
На мій погляд, є декілька важливих рішень, які повинні бути прийняті на політичному рівні:
По-перше, треба мати політичну волю, чітку настанову врятувати стільки закладів, скільки можна. Максимальну кількість. Треба бути готовими направляти на це зусилля. Слід пам'ятати, що освіта - це те, що робить суспільство безпечнішим. Вже заради цього треба берегти кожну установу, яка дає освіту.
До того ж, заклад освіти - це не конвеєр, який має обов'язково виготовити заплановану кількість деталей за єдиним, встановленим згори зразком. У ньому може навчатися і невелика кількість учнів чи студентів за окремими, пристосованими програмами, якщо суспільству вдасться розумно налагодити цей процес.
По-друге, потрібна програма дій зі збереження освіти. Вона має базуватися на об’єктивному аналізі ситуації, чому так сталося, що той чи інший заклад став неефективним, що його неможливо утримувати, і що можна зробити, для того, щоб вийти з цієї ситуації з найменшими втратами.
По-третє, має бути диференційований підхід. У кожного закладу своя ситуація, свої умови і передумови. Щодо кожного закладу має бути прийняте індивідуальне рішення.
По-четверте, жодне рішення такого роду не може прийматися авторитарними методами згори. Потрібно, щоб всі зацікавлені сторони обов’язково були долучені до обговорення і прийняття такого рішення.
Треба, в обов’язковому порядку вислухати працівників навчального закладу, і якщо в них є якась програма дій, яка може потенційно привести заклад до виходу із кризової ситуації, треба дати цій програмі реалізуватися. Якщо заклад освіти потребує для цього якоїсь практичної підтримки, скажімо, фінансової автономії, йому повинна бути надана така допомога.
По-п’яте, треба зробити все можливе, щоб залучити допомогу ззовні. Наприклад, заохотити приватних спонсорів, інвесторів, які могли б вкласти гроші в цей заклад. Також можуть виявитися громадські організації, які на волонтерських засадах будуть готові допомагати. Їм також треба створювати певний режим сприяння для такої діяльності.
Ну, і, зрештою, навіть якщо щось зникає, на його місці завжди може з'явитися щось нове. Тому на місці закритих чи "оптимізованих" старих закладів освіти завжди треба давати можливості виникати і розвиватися новим.
Ось таких заходів, на мій скромний погляд, варто вживати для полегшення проблеми оптимізації. http://osvita.ua/blogs/51040/
Не секрет, що я не є прибічником оптимізації. Я вважаю, що треба зробити все для того, щоб якомога більше навчальних закладів врятувати від закриття. Але коли країна переживає економічну кризу, питання скорочення витрат завжди постає на порядку денному. У тому числі витрат на освіту.
Тоді починають говорити про низьку якість освіти, про непрозорість, корупцію. От мовчали, мовчали, аж тут раптом виявляється, в нас така корупція, що жах… Все це очевидно має на меті виправдати цілі оптимізації. Це не є чесно стосовно до освіти. Замість того, щоб об’єктивно оцінити, що саме привело навчальні заклади до цього кризового стану і допомогти їм з нього вийти з найменшими втратами, люди починають галасувати, що все погано, "вони нікому не потрібні", "вони калічать дітей", давайте закривати. А чиновники і раді старатися.
Часто така оптимізація відбувається дискреційно і непрозоро, і цим викликає багато образ і зниження загального рівня соціальної довіри (який у нас і без того низький). От у зв’язку з цим виникає питання: як зробити, щоб заклади освіти могли вижити, щоб вдалося уникнути надто великого скорочення робочих місць у сфері освіти?
На мій погляд, є декілька важливих рішень, які повинні бути прийняті на політичному рівні:
По-перше, треба мати політичну волю, чітку настанову врятувати стільки закладів, скільки можна. Максимальну кількість. Треба бути готовими направляти на це зусилля. Слід пам'ятати, що освіта - це те, що робить суспільство безпечнішим. Вже заради цього треба берегти кожну установу, яка дає освіту.
До того ж, заклад освіти - це не конвеєр, який має обов'язково виготовити заплановану кількість деталей за єдиним, встановленим згори зразком. У ньому може навчатися і невелика кількість учнів чи студентів за окремими, пристосованими програмами, якщо суспільству вдасться розумно налагодити цей процес.
По-друге, потрібна програма дій зі збереження освіти. Вона має базуватися на об’єктивному аналізі ситуації, чому так сталося, що той чи інший заклад став неефективним, що його неможливо утримувати, і що можна зробити, для того, щоб вийти з цієї ситуації з найменшими втратами.
По-третє, має бути диференційований підхід. У кожного закладу своя ситуація, свої умови і передумови. Щодо кожного закладу має бути прийняте індивідуальне рішення.
По-четверте, жодне рішення такого роду не може прийматися авторитарними методами згори. Потрібно, щоб всі зацікавлені сторони обов’язково були долучені до обговорення і прийняття такого рішення.
Треба, в обов’язковому порядку вислухати працівників навчального закладу, і якщо в них є якась програма дій, яка може потенційно привести заклад до виходу із кризової ситуації, треба дати цій програмі реалізуватися. Якщо заклад освіти потребує для цього якоїсь практичної підтримки, скажімо, фінансової автономії, йому повинна бути надана така допомога.
По-п’яте, треба зробити все можливе, щоб залучити допомогу ззовні. Наприклад, заохотити приватних спонсорів, інвесторів, які могли б вкласти гроші в цей заклад. Також можуть виявитися громадські організації, які на волонтерських засадах будуть готові допомагати. Їм також треба створювати певний режим сприяння для такої діяльності.
Ну, і, зрештою, навіть якщо щось зникає, на його місці завжди може з'явитися щось нове. Тому на місці закритих чи "оптимізованих" старих закладів освіти завжди треба давати можливості виникати і розвиватися новим.
Ось таких заходів, на мій скромний погляд, варто вживати для полегшення проблеми оптимізації. http://osvita.ua/blogs/51040/
Коментарі
Дописати коментар